Історії успіху 2011

Історія успіху Свєрчкової Анни, 
учениці 10 класу Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.. № 10

Мараховська Тетяна Андріївна, 
Житомирська ЗОШ І-ІІІ ст.. № 10
(есе на Конкурс історій успіху - 2011) 
 
Мене зват и Мараховська Тетяна Андріївна, в сфері освіти я працюю 5 років, ось уже 2 роки поспіль я викладаю факультативний курс «Шлях до успіху» серед учнів нашої невеличкої школи. Ми всі шкільною родиною називаємо нашу школу школою сімейного типу, де всі вчителі знають один одного, де кожен вчитель знає кожну дитину, де всі діти між собою як родина. І кожного з них свої перемоги та поразки, у кожного свої певні досягнення. Мені як практичному психологу та соціальному педагогу завжди хотілось допомогти кожній дитинці, розвинути не тільки її здібності, але й і упевненість у собі, допомогти знайти себе в цьому світі, і що не менш важливе – досягти успіху. І ось саме зараз , маючи на руках сертифікат Intel «Шлях до успіху» я можу здійснити ці свої бажання – допомогти бути успішним нашим учням.
            За два роки ми маємо певні напрацювання, вже реалізовано учнями два проекти, від яких у них горять очі і досі, адже вони відчули, що їхня праця потрібна людям, що створений ними  проект ощасливив не одну дитину, проте я хочу розповісти про одну із моїх вихованців – це Свєрчкова Анюта, зараз вона учениця 10 класу, а коли ми починали наш факультативний курс вона була у 9-А і створювала разом зі своїми однокласниками соціальний проект «Простягни руку допомоги дітям-сиротам».
Можливо виникне запитання, що ж особливого у цій дитині, і я з гордістю відповім – вона подолала частину шляху до успіху, вона зрозуміла як важко йти до цього успіху, проте і усвідомила, яка смачна ця перемога над собою, над тими проблемами та перешкодами, які так часто трапляються на нашому шляху, і зараз продовжує свій шлях до успіху.
Ця тендітна і ніжна дівчина боялась навіть підійти до комп’ютера, вона просила допомоги у свого партнера, вона не випускала з рук книги, аж до проекту. І ось на проекті, коли всі працювали над його створенням, вона проявила ініціативу, виконала половину документів самостійно. Ось і зараз вона одна із найперших записалась на продовження факультативу, зараз вона сміло працює за комп’ютером, не пропускає жодного заняття, працює виключно за допомогою електронного довідника, і що радує найбільше надає допомогу іншим товаришам, підказує, про варіанти виконання., вона не боїться проблем, бо вміє їх долати за чітко складеним планом.
Коли дивишся на цю тепер впевнену дівчину, яка вже не тільки не боїться комп’ютера, але й може з гордістю сказати, що вона з ним на «ти», а найголовніше те, що вона сама усвідомлює і говорить про це всім, що саме факультатив Intel «Шлях до успіху» допоміг їй повірити у себе, стати впевненішою, досягти успіху і зараз допомагати стати успішним ще й своїм друзям, радієш не тільки душею і серцем, але й обличчя світиться гордістю і надією, що шлях до успіху відкритий кожному, головне мати бажання та сили долати всі перешкоди на своєму шляху, а ми разом з Intel у цьому допоможемо.

___

ЦЕ МОЯ СПІЛЬНОТА, І МЕНІ ЗА НЕЇ БОЛЯЧЕ
Шибка Григорій Іванович,
Комунальний позашкільний заклад освіти «Міська станція юних техніків» Дніпропетровської міської ради
(есе на Конкурс історій успіху - 2011)
  
Група закінчує виконувати проект «Мій рідний край». Діти ведуть однолітків на екскурсію в маленький, три кімнати, музей історії головного підприємства нашого району. Від екскурсовода вони дізнаються, що в 1956 році наша Придніпровська теплова електростанція була найпотужнішою в Європі, про неї йшлося в радянському шкільному підручнику з фізики. Поруч з ПДТЕС було збудоване місто енергетиків – Придніпровськ, супутник Дніпропетровська. З 1978 року місто зробили житловим масивом і включили до складу одного з віддалених районів Дніпропетровська. Всі ці роки ПДТЕС залишалося стрижнем нашого району, навіть районний музей називається Музєєм історії ПДТЕС. Хоча особливою увагою з боку школярів музей  похизуватися, на жаль, не може.
На стінах музею діти побачили фотографії визначних людей, чиї прізвища вони неодноразово чули в своїх школах. Бо це дідусі, бабусі, тітки та дяді їхних друзів, однолітків, сусідів, їх самих. Це жива історія спільноти, їхньої спільнотиі. І ніякі розповіді та підручники не дають дітям сильніше відчути свою причетність до цієї спільноти, ніж отака екскурсія.
Діти вже почали розмірковувати, кого з друзів вони неодмінно приведуть до музею. Навіть вже після того, як проект буде завершений. Це ж цікаво! Вони мають побачити фотографії свої[ рідних в музеї! Вони мають почути про козацьке минуле, про подвиг Івана Сірка на теренах нашого острова.
Аж раптом від екскурсовода діти чують, що музей, можливо, прац.є свій останній місяць. Що його закриють через те, що новий власник ПДТЕС, відомий український олігарх, вже повідомив про закриття районного Палацу культури, а з ним і розташованого тут музею.
Діти зніяковіли… А куди ж подінуться всі ці фотографії, всі прекрасні макети станційних споруд – енергоблоків, парогенераторів, турбін -, які у вільний час виготовляли народні майстри, розповіді, спогади, медалі, грамоти? Поки ніхто не знає.
Вже у себе в Астроклубі, після екскурсії, ми продовжуємо обговорювати цю тему. Як зробити так, щоб і наступні покоління мали можливість дізнатися про історію своєї спільноти? Писати листи на захист? Проводити мітинги?
- Ми можемо зробити сайт в інтернеті, - пропоную я. - Ви вже ознайомилися з деякими комп’ютерними програмами. Не зупиняйтеся, йдіть далі. Закінчили заняття по програмі Intel «Шлях до успіху»®, давайте тепер вивчати ті програми, за допомогою яких можна створити та наповнити сайт. Музей можна зберегти, перенісши всі його архиви в Інтернет!
Зпершу діти дещо притихли – адже дуже велика задача, хоча музей й невеличкий. Але потім в них прокинувся азарт! Вони вже розмірковують, як будудть залучати до цієї роботи наступні групи, які прийдуть вивчати програму «Шлях до успіху» після них.
Це історія їхньої спільноти. І вони докладуть всі зусилля для її збереження, я впевнений.
 ___

 Вчимося бути успішними не тільки для себе 

Олексійчук Лариса Едуардівна, 
НВО «Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 – дитячий садок», м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область  
(есе на Конкурс історій успіху - 2010) 
Працюючи за програмою Intel® «Шлях до успіху», я теж разом зі своїми учнями роблю крок на зустріч своєму успіху, оскільки їх успіх – це моя радість і перемога! Успіх…Здається зрозуміле слово. Але у кожного він свій, іноді зовсім не помітний оточуючим і такий значущий для особистості. Давайте помічати успіхи наших дітей! Не захвалювати, а заохочувати, щоб це виховувало впевненість в собі. Щось просто змінити навкруги може і не так важко (розбити вікно, жуйку приклеїти до парти), а от змінити щось в собі або змінити для когось щось на краще – це велика праця. Коли в ході навчання за курсом «Комп’ютерні технології для місцевої спільноти» програми Intel® «Шлях до успіху» учні 6-В класу НВО «Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 – дитячий садок» прийшли до етапу створення проектів, то дівчатка (вони є учасниками гуртка) вирішили рекламувати виставу лялькового гуртка «Чарівна скринька». Свій соціальний проект вони назвали «Реклама». В нашому навчальному закладі вже четвертий рік працює цей гурток. Нажаль не завжди в школі вдається показати роботу гуртківців. А вони люблять цей гурток. Приймають участь у створенні ляльок і декорацій, вчаться працювати з ними, створюють вистави під керівництвом керівника гуртка. Діти захоплено працювали над проектом. На диво – дуже відповідально! Учні захопилися ідеєю поставити виставу для учнів молодших класів. Всі разом вирішували, де облаштувати сцену (у нас дуже стара школа і відсутній актовий зал). Повісили оголошення про майбутню виставу. А коли розповсюджували білети в 1-3 класах, то підійшли і учні 4-х класів з проханням і їм показати виставу. Школа ГУЛА! Діти зробили рекламу своєму гуртку! Ще і свято для шкільної малечі. А як зачаровано вели себе діти (особливо учні 1-2 класів) на самій виставі! Дехто з дітей ще ніколи не був в ляльковому театрі. Тому це було свято і для них, і для акторів! Всі були щасливими. Батьки, дякувати, допомогли розмножити білети, були присутніми на виставі. І були дуже здивовані та задоволені дітьми, коли проходив захист проектів. Вони побачили зовсім інших особистостей: схвильованих, але впевнених, гордих за свої проекти, які мають значення для, нехай маленької, але все ж спільноти людей. Це дійсно їх перший дитячий успіх – успіх, до якого вони прийшли самі, але без участі в програмі Intel® «Шлях до успіху» можливо це і не відбулося. Дякую за можливість навчати дітей за такою чудовою ПРОГРАМОЮ! Я задоволена, що мої учні беруть участь у житті своєї громади, вони ростуть не байдужими. І маю надію, що вже сьогодні усвідомлюючи важливість участі у житті своєї спільноти, вони через декілька років, ставши дорослими, зможуть взяти відповідальність на себе і спробують змінити життя в нашій країні на краще. Детальніше про захист проектів та про театр на блозі школи http://nvo-1.blogspot.com (травень) 

Найголовніша формула успіху — знання «як поводитися з людьми»

Кривощокова Марія Іванівна, 
фасілітатор програми Intel «Шлях до успіху» м. Марганець, Дніпропетровська обл..
(Есе на Конкурс історій успіху - 2010) 
 
Успіх у житті - це ланцюжок, що складається з правильно ухвалених рішень, вдалого вибору на кожному життєвому етапі. Очікування радості має прони¬зувати все життя людини, тому го¬ловне створити кож¬ній особистості ситуацію успіху. Ситуація — це поєднання умов, які забезпечують успіх, а сам успіх — результат подібної ситуації. Формуван¬ня впевненості в успіх кожного учня ще до початку виконання проектної роботи було моєю метою при вивченні програми Intel «Шлях до успіху». Працюючи перший рік за курсом «Комп’ютерні технології для місцевої спільноти», я розуміла, що успіх школяра може створюва¬ти вчитель, який сам переживає радість успіху. Важливо мати на увазі, що навіть разове переживання успіху може докорінно змінити психоло¬гічне самопочуття дитини, си¬туація успіху може стати спуско¬вим механізмом подальшого зро¬стання особистості. Доказом цього була презентація проекту «Друге життя моєї іграшки» де Гугля Олена, маючи вади мови, змогла подолати свій страх перед великою аудиторією та телебаченням, та прийняти участь у захисті проекту. Робота над проектом - це сумісна праця учнів і вчителя. Від чого залежить результат роботи? Напевно, легше сказати від чого він не залежить. Кожен новий проект, нові учні і тому нові труднощі і нові відкриття. Чому навчив мене проект і чому навчилися діти? По-перше, сформувалися навички співпраці. Працюючи і граючи в групах і в парах, учні вчилися слухати і чути один одного, навчалися діяти єдиною командою, уникати критичних думок і давати ненав'язливі поради, прагнули до особистого самовдосконалення і щиріше допомагали іншим досягти успіху. Дисциплінував і допомагав подолати розбіжності незмінний склад пар, правило семеро одного чекають і постійні звернення до розроблених нами правил співпраці. Учні стали добріші, уважніші до тих, хто їх оточує. По-друге, формувалася комп'ютерна письменність учнів. Під час занять діти набули навичок введення і форматування тексту, представлення інформації у формі таблиць і схем, навчилися створювати і редагувати малюнки, будувати діаграми, ілюструвати тексти і службові документи, створювати мультимедійні презентації. По-третє, розвивалося критичне мислення через планування, виконання, перевірку і обговорення своїх робіт. Закладена програмою структура освоєння технологій, обмеження в часі, необхідність дотримання суворої послідовності кроків при виконанні алгоритму завдання дисциплінувала учнів, мобілізувала їхній творчий потенціал. Важливим стимулюючим моментом кожного заняття була презентація робіт. Я спостерігала, як результат роботи одних підбадьорював і окриляв інших, сприяв успішності дітей і допомагав формувати якості принципового друга: застосовувати я-висловлювання замість оцінок і відзначати у партнера вдалі рішення поставлених задач. По-четверте, набувалися практичні навички при створюванні та реалізації проектів. Учні з першого заняття вже були націлені не тільки навчитися розробляти проекти, а й обов’язково втілити свої задуми у життя. Учнівський та вчительський колективи школи з великим здивуванням побачили той «згусток енергії», неабияку активність учнів, які працювали за програмою Intel «Шлях до успіху». Вже сьогодні, учні втілюють свої задуми у життя працюючи над проектами на літній практиці. Їх очі блищать, а ідеї народжуються вже для інших проектів. У сьогоднішній школі, яка ізольована від вирішення проблем свого регіону, важко виховати активних громадян суспільства. Діти завдяки курсу «Комп’ютерні технології для місцевої спільноти» отримали важливий урок - майбутнє спільноти може бути у їхніх руках, вони вже сьогодні можуть бути творцями свого життя та життя оточуючих. 
____ 

Крокуємо з Intel творчо, спільно, впевнено та втішно.. 
Спориніна Тетяна Тадеївна, Чернівецька гімназія №2 
(есе на Конкурс історій успіху - 2010) 

Крокуємо з Intel творчо, спільно, впевнено та втішно, 
Плануємо і надалі йти шляхом успішним! 
Випадкові успіхи зазвичай трапляються, але вони досить рідкісні. А ось заплановані успіхи кращі, оскільки вони керовані і трапляються частіше. Програма «Шлях до успіху»– це запланований успіх: надихнула учнів до практичної допомоги своїй спільноті в реалізації проблем довкілля шкільного майданчику, розширила розуміння власних можливостей учнів, згуртувала учнів колективу під час вирішення проблем громади, навчила більшої самостійності та впевненості в собі, створила мотивацію для успішного покращання комп’ютерних навиків. Актуальним для нашої гімназії є благоустрій шкільного двору: доглядання за шкільною клумбою, попередження вигулу собак у дворі, спасіння шкільного каштану, допомога птахам взимку. Висвітлення проблем шкільного двору на сторінках стіннівок забезпечило залучення багатьох небайдужих учнів, їх батьків і вчителів гімназії до успішного подолання цих проблем. Учні, виконуючи соціальний проект, організували: * допомогу в догляданні шкільної клумби, прибиранні навколо, поливати в спекотні дні; *проводили роз’яснювальну роботу з мешканцями прилеглих будинків стосовно вигулу собак, передали їм зроблені з пет-пляшок совки для прибирання після прогулянок з домашніми улюбленцями; *встановлювали місця для годування птахів у дворі, годували їх зимою, організували збір коштів ( 800 грн.) та передали їх школярам села Чорториї, які опікуються зимівлею популяції ста лебедів-шипунів, що зимують на Чорторийських озерах Чернівецької області; *проводили інформаційну підтримку на стіннівках і листівках проблеми захворювання шкільного каштану від македонської сірою мілі. У гімназії брали участь у зборі коштів на вакцину для лікування шкільного каштану; * підготували і провели відкриту шкільної конференції «Я - Земля» з проблем довкілля, благоустрою шкільного двору, запросили учнів-партнерів з Вашківецької школи Вижницького району, учнів з шкіл міста. Створена кореспондентська група висвітлювала ці заходи в шкільній стіннівці. Колектив учнів опитав гімназистів про відношення до благоустрою двору. Майже 90% опитуваних вважає важливим і необхідним піклуватись благоустроєм шкільного двору. Ми співпрацювали із гімназійними клубами «Еколог» ( керівник Кушнір А.І.), «Азимут» ( керівники Котляр М.Д., Загурська З.М.), «Біт» ( керівники Спориніна Т.Т., Старікова О.В.), також з Чернівецьким ОЦ НТТУМ, які сприяли нам в організації конференції «Я - Земля», з представниками інтернет-проекту «On-ляндія безпечна веб-країна», редакцією міської газети «Версії», «Погляд», які надрукували матеріали про конференцію, про акцію «Допоможи птахам взимку!», «Спаси каштани!». На нашу думку ця робота не залишилась не поміченою. Вона залишила певний слід в культурі та вихованні і гімназистів, і чернівчан. Після уроків учні навипередки бігли поливати шкільні клумби. «А я тепер це можу!», «І я так вмію!» «Я хочу виступати з презентацією першим», - радісно та гордо говорив Юрій Степаненко, який на перших заняттях мене попередив, що він не зможе працювати ні з ким, бо він слабий учень і не володіє досконало комп’ютером. В кінці програми Юра став неформальним лідером в групі соціального проекту «Екологія природи і людини». Наш колектив з 13 чоловік (12 учнів плюс вчитель) за 7 місяців здружився, об’єднав навколо себе багато прихильників і ми вирішили і надалі займатись благоустроєм шкільної території, підтримувати корисні справи громади школи і міста, продовжити роботу кореспондентського пункту. Ми блукали не тільки Інтернетом, Ми здолали перешкоди. «Шлях до успіху» став для нас успішним, Інтел і надалі буде нам в пригоді! 
___

Казка з цікавим кінцем
Тамара Репйова, волонтер ВООН 
(Есе Конкурсу історій успіху - 2010) 

Тренінг проходив в смт Першотравневе Овруцького району Житомирської області. Діти об’єднувались в пари за випадковим збігом . Славко та Євген утворили пару, в якій з самого початку не хотіли працювати, але й помінятись з кимось із них теж ніхто не захотів. А причина була в тому, що Славко був молодший від Євгена на 3 роки. Євген вважав себе всезнаючим і домінував над Славком, але з часом вийшло так, що Слава краще засвоював матеріал, частіше звертався до електронного довідника і випередив Євгена. Тепер всі завдання виконував Слава, а Євген сидів і вдавав ніби Слава його не підпускає до «керування» мишкою, до того ж Євген почав заважати іншим учасникам тренінгу. Ситуацію було розглянуто і обговорено в дружньому колі всіх учасників. Хлопчикам запропонували або помиритись і продовжити заняття, або Євгену написати заяву і звільнити місце, на яке претендувало понад 40 дітей, які не потрапили на цей тренінг. Часу на обмірковування дали до наступного заняття. Наша казка з цікавим кінцем! Євген таки перемінився. Сам попросив вибачення за свою поведінку у фасилітатора та у Славка і всієї групи. І до кінця занять ці двоє вже були – не розлий вода. А сталось це на тренінгу, який проводила фасилітатор Тамара Репйова.
___

Невигадана історія в рамках проекту „Шлях до успіху”

Історію записала спеціаліст з молодіжного розвитку в Іванківському районі Валентина Субботіна 
Не за синіми морями, не за горами високими, а в невеликому містечку Іванкові, що знаходиться на півночі Київської області, дружно проходили тренінги для дітей „Шлях до успіху”. Фасилітатор Осипенко Анна набрала дітей віком 14 -15 років та на базі соціально-психологічного центру „Довір’я” розпочала 18 травня тренінг. Все йшло добре, та от якось Анна захворіла, та не зовсім щоб захворіла, а змушена була лягти до лікарні для збереження вагітності. Що робити? Припинити проведення тренінгу на невизначений час? На допомогу прийшла подруга, фасилітатор, психолог Центру „Довір’я” Степаненко Людмила. Вона, як добра фея, взяла під своє крило дітей , залишених Анною та довела розпочату справу до кінця. На останньому занятті, під час захисту проектів, вже обоє фасилітаторів Анна та Людмила підтримували своїх учнів. Учні презентували соціальний проект „Дитячий майданчик”. Так як більшість учнів виявилися учнями ЗОШ №1, то вони вирішили взятися за проект покращення території своєї школи, а саме влаштувати дитячий майданчик для найменших школярів на місці зруйнованої теплиці. Діти не тільки написали реальний проект, а й виявили бажання його реалізувати самостійно. Спочатку вони взялися за прибирання території, їм допомогали волонтери з МГО „Пряма дія”. Діти разом з волонтерами, зібрали весь металобрухт та здали його на прийомний пункт, заробивши 300,00 грн. На виручені кошти, вони закупили фарби, щіток. цвяхів та інших, необхідних для роботи речей. Потім вони розфарбували підсобне приміщення для збереження інвентарю, яке в зовсім неприглядному стані стояло на їхній території. В ході реалізації проекту, виявилося що потрібно не дві машини піску, як було заплановано в кошторисі, а цілих 10. Волонтери звернулися до регіонального спеціаліста з молодіжного розвитку в районі В.Субботіної за допомогою. Регіональний координатор разом з волонтерами пішла на прийом до голови Іванківської районної ради Василенка М.М. Голова районної ради допоміг організувати завезення піску на майданчик безкоштовно. 
Потім волонтери звернулися до начальника лісопилорами Шундика А. П. , адже їм потрібні були дерев’яні дошки для виготовлення лавок, гойдалок та паркану. Начальник лісопилорами, дізнавшись про мету волонтерів, допомогти дітям реалізувати проект, теж пішов назустріч. В даний час проект почав реалізуватися, і діти ї волонтери МГО „Пряма дія” мають надію, що до першого вересня 2009 року, найменші школярі отримають свій майданчик. Наша невигадана історія ще тільки розпочалася, ми маємо великі сподівання на вчасне та вдале її завершення.  
___

Моя історія успіху завдяки Intel®

Лисяк Тетяна Леонідівна, Виноградівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів села Виноградівки Баштанського району Миколаївської області  
(з есе на Конкурс історій успіху - 2010)
 За місяць до весняних канікул, завуч школи попередила, що записала мене на 5-ти денний тренінг програми Intel® «Шлях до успіху». Перша думка, чи використаю я це для своєї роботи, чи потрібно це мені. І от я в Южноукраїнську. Мене дуже вразило це невелике, але красиве і чисте місто, з великою кількістю дітей і молоді. Та ще більше захоплення я отримала від занять, які проводили умілі та досвідчені тренери – Чепіга Євгеній та Бочарова Наталія. Стільки цікавого і корисного вони нас навчили, що я не очікувала. Та саме важливе мені здається те, що їм вдалось за 5 днів об’єднати і здружити 25 педагогів з різних куточків нашої області. У вигляді ігор, об’єднані в групи по 2, 3, 4, 6 ми познайомились і дізнались один про одного більше, ніж я знаю про своїх колег з якими працюю більше 15 років. Такі заняття не могли залишити байдужими нікого. Ото ж не вагаючись, я вирішила розпочати курс за програмою Intel® «Шлях до успіху» у своїй школі. Я обрала першу частину, бо добре знаю учнів 5-7 класів, викладаючи в них математику. Я переконалась, що Програма «Комп’ютерні технології для місцевої спільноти» легка у використанні як для вчителя, так і для учнів. Заняття проходили у нас в квітні і травні. Здавалось, кінець навчального року, по 2 заняття в тиждень, 2 години кожне, буду втомлюватись і я і діти. А виходило все навпаки. З кожним заняттям у мене і в учнів з’являлось більше енергії і бажання іти далі. Про це я дізнавалась, після занять, коли вони писали свої відгуки і враження. Батьки просили своїх дітей приходити додому раніше, бо багато роботи, та не вдавалось раніше. Так спланований курс і продуманий, що ми займались рівно по дві години. Тільки на захисті проектів батьки в повній мірі зрозуміли чим займались їх діти і чому так пізно приходили зі школи. З актової зали виходили щасливими і гордими і батьки і діти. А я раділа, що все у нас вдалось. Та найбільше мене здивував наказ директора школи, який вона зачитала на пед.раді, після вивчення стану викладання інформатики у 9-11 класах. Адже раніше було багато зауважень, хоч я начебто старалась і робила, на мою думку, все правильно. Ось із нього витяг: «В своїй роботі вчитель кваліфіковано реалізовує дидактичні принципи. Багато уваги приділяє актуалізації опорних знань. При перевірці міцності та глибини знань вчитель використовує різні форми діяльності: фронтальна бесіда, опитування, самостійна робота з самооцінюванням. Всі заняття починаються з розігріваючих вправ, що створюють позитивну творчу психологічну атмосферу в класі. Дітям такі вправи подобаються і гарного настрою вистачає на весь урок. На уроках , якщо це не самостійна та практична роботи, учні сидять півколом, обличчям один-до-одного і до вчителя, що створює додаткове психологічне налаштування. Уроки чітко мотивовані на практичну значимість, велику увагу вчитель приділяє актуалізації пізнавальної діяльності. Всі етапи уроку взаємозв’язані, логічно послідовні. Матеріал вчитель викладає чітко, ясно, зрозуміло, дотримуючись сучасних вимог до уроку». Завдяки програмі Intel® «Шлях до успіху» я досягла особистого творчого успіху. Дякую за це всім. 

___

 

Успішні проекти - успішні учні 

Саражиська Наталія Анатоліївна
СЗОШ № 12 м. Біла Церква Київської обл.  

Учні початкових класів СЗОШ № 12 м. Біла Церква Київської обл. знайомі з інформаційними технологіями. Вчителі демострують їм мультимедійні презентації на уроках, з 2-ого класу вивчають предмет "Сходинки до інформатики". Але гурток "Шлях до успіху" був для них дивовижним дійством. Діти завжди називали заняття "уроками", все що відбувалось і все, що зробили вони самостійно, закарбується в їх пам`яті надовго.
Незвичайні заняття, де багато ігр, де достатньо часу, щоб поговорити один з одним, де необхідно на кожному уроці створювати самостійно серйозні продукти, відбувались упродовж 2 місяців. Діти дивувались, захоплювались, трудились, спілкувались, грались і стали за такий короткий проміжок часу іншими.
Кінцевим результатом таких зустрічей стало свято захисту проектів, на яке запрошені були батьки, вчителі, адміністрація школи, преса. Третьокласники були професіоналами. Кожна група доводила з впевненістю цінність власного проекту. З залу від однокласників лунали запитання "Ви вважаєте, що проект можна втілити в життя?" або "Коли ви плануєте втілювати в життя свої ідеї?"
Група учнів 3-А класу з проектом "Не забруднюйте воду" вже стверджувально відповіли на запитання. Одна невеличка проблема була вирішена. Проблема питної води, напевне, не лише для нашого міста. А діти виявили проблему свою особисту "Якщо в школі хочеться пити, а батьки не дозволяють нам пити воду з крану, то як бути?" Провели опитування серед учнів 3 і 4 класів з запитаннями про те, як же вони вирішують таку проблему. Виявилось, що багато хто приносить воду в пляшечці в портфелику, що дуже небезпечно для підручників та зошитів, хтось купує в буфеті і зовсім незначний відсоток учнів п`є воду з крану. Діти досліджували причину: чому ж ми не п`ємо воду з крану. Виявили, що вода забруднюється нафтопродуктами і нітратами, які просочуються через ґрунт різними шкідливими заводами. Виявили, які ж заводи найбільше шкодять воді. Учні сформулювали низку правил і заходів щодо очищення води в нашому краю, як, наприклад: «Люди, на відпочинку забирайте все сміття з собою. Не кидайте у воду відходи, тому що від цього вода забруднюється.» Є проблеми, що самотужки, без дорослих не вирішити. Але проблему питної води в класі вирішено. Група з 5 учнів звернулась до батьківського комітету і батьки вирішили придбати кулер в клас. За цим прикладом послідували й 2-Г клас і 3-В.
Проект «Дитячий майданчик» занепокоїв не лише жителів масиву Леваневського, які з радістю відгукнулись на яскраві об`яви, що розвісили 3 9-річні дівчатка із запрошенням прийти на збори, де буде вирішуватись питання відновлення дитячих майданчиків, а й депутати. Згодом, після відновлення кільком майданчиків власноруч дітьми та їх батьками, після публікацій в місцевій газеті «Замкова гора» на цю тему, в місті з`явились бігборди з текстом «Відновимо дитячі майданчики разом».
Соціальні проблеми для 30 і 9-річних людей різні. Діти занепокоюються не лише власними (можливо, декому буде здаватись, дріб’язковими) проблемами, а й проблемами інших живих істот. Ще один проект, що спланували в травні дівчата має назву «Наші тварини». В СЗОШ № 12 є чудовий зооклуб, за яким дбають дорослі й діти. Але діти в основному активні під час навчального року. Дівчатка звернули увагу не тільки своїх однолітків на те, що влітку майже ніхто не відвідує наших чудових тваринок, а й провели опитування серед дітей, склали графік бажаючих провідувати їх на все літо. На цих літніх канікулах наші тваринки вже не сумували!
Переоцінити значущість і цінність програми «Шлях до успіху» неможливо. Чи варто ще раз згадувати, що в «Сходинках до інформатики» не передбачається опанування учнями пакетом офісних програм. В 4 класі діти, які завершили навчання «Шлях до успіху» вміють зробити повноцінну презентацію, кошторис в Ecxel, діаграму опитування, досить привабливі оголошення, розробити дизайн власної поштової марки, створюють справжні шедеври в Paint... (Дивіться у блозі "Шлях до успіху в Білій Церкві" ) Неоціненний досвід співпраці в групах, в парах. Кожного заняття учні вчились робити вибір, обґрунтовувати його, захищати свою думку. Діти подорослішали на очах, вміння і навички зробили їх успішними серед однокласників, а стаття в місцевій газеті – відомими для жителів міста. Але ще, на мою думку, вони отримали впевненість у своїх власних силах, в тому, що і вони, 9-річні громадяни, можуть змінити оточуючий світ, зробити його кращим. Після захисту проектів, мама однієї дівчинки запитала «А що далі, в 4 класі? Наші діти так багато вміють! Вчіть їх так і далі, не зупиняйтесь. Програма повинна розвиватись.»
__

 

Історії успіху школи №168 м. Києва

Лариса Петрівна Шевчук, ЗОШ №168 м. Києва
тренер програми Intel "Шлях до успіху"
 
Кожна людина прагне успіху. Але не всі знають, як до нього дійти, що для цього потрібно робити. Це, мабуть, відбувається тому, що ми не вміємо ставити перед собою конкретні цілі та розбивати їх на кроки, за якими потрібно іти до поставленої мети. Мої учні спробували прийти до перших своїх успіхів, нехай маленьких, але дуже важливих для подальшого «дорослого» життя. Наша група, яка спільно йшла до успіху, була складною через те, що спільно проходили тренінг діти з особливостями розвитку (ДЦП) та їх здорові однолітки. У всіх були різні комп’ютерні навички, різні можливості рухатись, говорити, писати… Перед тренінгом були сумніви, як зможуть учні працювати разом, чи не буде проблем? Тому що діти з особливостями розвитку постійно знаходяться під опікою дорослих і гарно вміють маніпулювати людьми та не робити того, що для них важко. У дітей здорових не завжди вистачає терпіння для співпраці. Дитячий максималізм може призвести до конфліктів. Але дорослі сумніви та побоювання виявились міфом. Да, на перших заняттях здорові діти не допомагали пересуватись дітям на візках, тому час витрачався на пересідання, перехід до кола та за комп’ютер. Пройшло декілька занять і кожний партнер без всяких упереджень допомагав своєму партнеру пересуватись по класу, навіть «рухавки» можна було робити – це було весело всім: і тим хто не рухається і тим, хто носиться по класу. Мабуть це перший успіх для здорових та дітей з особливостями – не помічати вади інших та допомагати тим, хто потребує допомоги. Другий успіх - це застосування отриманих навичок в повсякденному житті. Ось приклад. Микита, який має проблеми з координацією рухів і якому батьки нічого не дозволяли дома робити, так як у нього все падає з рук, зміг самостійно, коли не було нікого дома, помити посуд та зробити салат для батьків. «Хоча і порізав пальця, але зміг це зробити завдяки тренінгу і висловам про УСПІХ, які знаходились в класі», – так сказала мама хлопчика. Просто він ці вислови застосував до себе. Батькам він пояснив це так. Я не вмів робити салат, Я не знав, як це робити, Я спробую, Я думаю, що зможу зробити салат, Я точно можу – у мене виходить, правда не так, як у мами. Я зробив. УСПІХ!!! Зараз Микита пише контрольні, самостійні та домашні завдання на комп’ютері (написане ручкою розібрати майже неможливо) – це третій успіх. Учні оволоділи комп’ютерними навичками, і знають, що ці навички їм необхідні для успішного майбутнього. Ще один успіх – це віра батьків в те, що їхні діти зможуть планувати свою роботу, не боятися робити помилки, шукати варіанти вирішення проблем. Так, наприклад, група учнів, що займались вирішенням проблеми благоустрою шкільної території спланували та змогли зустрітись із начальником Оболонського району м. Києва з благоустрою. Поважний чиновник прийняв трьох дівчат (двох на візочках і одну здорову), вислухав їх пропозиції, залишив листа на розгляд, поцікавився, а хто це їх такому навчив, щоб ходити на прийом та пообіцяв допомогти. Але пройшов час, допомоги немає. Але діти віри не втрачають, телефонують начальнику, нагадують про обіцянки та невирішене питання. Мабуть це їх успіх – не здаватись, а йти до наміченої мети. Успіх – це налагоджена співпраця в парах. Були сльози, небажання працювати зі своїм партнером, образи, нерозуміння для чого ще хтось, коли «я» можу це зробити один. Але поступово прийшло розумінні, що вдвох можна зробити швидше, якісніше, веселіше. Як сказав Женя, а йому випала складна участь, – він залишився без партнера на третьому занятті. «Чого ви сваритесь, вам легше, ви роботу можете поділити і зробити швидше, а я не встигаю. Треба не сваритись, а працювати». Проект – це проблема, яку потрібно вирішити – так сказав третьокласник Паша. Це виявилось найскладнішим для всіх «крокуючих до успіху». Це новий вид діяльності, це новий досвід. Діти відчули себе причетними до своєї спільноти, зрозуміли, що можуть самі вирішувати невеликі питання, самі будують своє майбутнє, що разом вони сила. 

Вивели формулу успішної людини : «Багато маленьких успіхів = успішна людина».