Це робота посіла ІІ місце в Конкурсі історій успіху - 2011!
Качор Любов Омелянівна
Львівська ЗОШ №5 І-ІІІ ст. ім. Іванни та Іллі Кокородзів м. Львів
Вересень 2010 року. Перший крок зробила я, вчитель хімії, Качор Любов Омелянівна, коли записалась на тренінг програми Intel «Шлях до успіху», де більшість учасників була молодь і за фахом – вчителі інформатики. Чи треба було це мені?! Мабуть так, бо без спроб і успіху не буде.
Далі був набір учнів 8-го класу ( де я не є класним керівником, а лише вчитель «непрестижного» предмету) на курс «Комп’ютерні технології для місцевої спільноти». Бажаючих, як завжди, було багато, але стійких залишилось лише вісім - щасливе число. Це також був наступний крок до успіху.
І ось проходять наші заняття,
Далі був набір учнів 8-го класу ( де я не є класним керівником, а лише вчитель «непрестижного» предмету) на курс «Комп’ютерні технології для місцевої спільноти». Бажаючих, як завжди, було багато, але стійких залишилось лише вісім - щасливе число. Це також був наступний крок до успіху.
І ось проходять наші заняття,
на яких я все більше дізнаюсь про учасників, спостерігаю за ними, за їх поведінкою, діями, вчинками, роботою. Помічаю, що якось зневажливо та дивно учні ставляться до Софійки, однієї із однокласниць, що має дійсно нестримний характер, оскільки будучи навіть неправою, вона з викликом наполягає на будь-якій із свої забаганок.
Одного заняття стався випадок, пов'язаний із цією дівчинкою Заняття вже завершилось. Хлопці повиключали комп’ютери, і тут Софійка згадує, що вона не зберегла свою роботу. Хлопці починають сміятись, говорячи, що все є збережено у її папці. І коли для підтвердження свої слів вони відкривають її роботи – всі із жахом спостерігають за німим виглядом Софійки, в якої дар мови пропав і вона на місці заклякла, бо дійсно, роботи немає. Яке ж було її здивуванням, коли хлопці по її плануванню мовчки самі відтворили роботу. І додому ніхто не пішов, допоки не відновилось втрачене. А Софія промовила: « Я ніколи б не подумала, що мені хтось може допомогти». Ось це і є успіх, досягнутий у спільноті, де має панувати взаємопідтримка та взаємодопомога. Після цього випадку «холодок» у відносинах із дівчинкою помітно зник. Ми знову піднялись на сходинку ближче до успіху.
Підтримку учасників курсу, як фасилітатор, я відчула у той день, коли на наше заняття мала приїхати спеціаліст з моніторингу у Львівській області Віра Дмитренко. Хочу сказати, що був повний екстрім, причім у всьому! Останньою краплею було сповіщення мене о 13.30 класним керівником учнів, що займаються на "Комп'ютерних технологіях..." про обов'язковий похід в цирк. І про перенесення візиту п. Віру не попросиш, бо вона уже в дорозі. Ось тут таки проявилась наша спільнота - учні прийшли на заняття!!! Діти не кремпувалися, безпосередньо поводилися і спілкувалися із п. Вірою. Учні працювали так, як на попередніх заняттях. Я була пройнята гордістю за те, що мої діти мене не підвели, що вони мене підтримали. Це дійсно був Успіх, саме той успіх, якого очікує будь-який фасилітатор.
Завдяки програмі я мала можливість дистанційно опанувати курс Веб 2.0, що спонукало створити статтю у Вікіпедії «Парк замків та оборонних споруд давньої України». Я вважаю, що це ще один мій крок по сходинках до успіху. Адже, успіх – це коли ти робиш те, що тобі подобається і від того ще отримуєш задоволення. Саме програма Intel«Шлях до успіху» дає можливість дістатись по сходинках до успіху, долаючи спільно усі негаразди та добитись перемог. І я а ні трішки не сумніваюсь і не шкодую у правильності проходження вересневого тренінгу у Львові.
Одного заняття стався випадок, пов'язаний із цією дівчинкою Заняття вже завершилось. Хлопці повиключали комп’ютери, і тут Софійка згадує, що вона не зберегла свою роботу. Хлопці починають сміятись, говорячи, що все є збережено у її папці. І коли для підтвердження свої слів вони відкривають її роботи – всі із жахом спостерігають за німим виглядом Софійки, в якої дар мови пропав і вона на місці заклякла, бо дійсно, роботи немає. Яке ж було її здивуванням, коли хлопці по її плануванню мовчки самі відтворили роботу. І додому ніхто не пішов, допоки не відновилось втрачене. А Софія промовила: « Я ніколи б не подумала, що мені хтось може допомогти». Ось це і є успіх, досягнутий у спільноті, де має панувати взаємопідтримка та взаємодопомога. Після цього випадку «холодок» у відносинах із дівчинкою помітно зник. Ми знову піднялись на сходинку ближче до успіху.
Підтримку учасників курсу, як фасилітатор, я відчула у той день, коли на наше заняття мала приїхати спеціаліст з моніторингу у Львівській області Віра Дмитренко. Хочу сказати, що був повний екстрім, причім у всьому! Останньою краплею було сповіщення мене о 13.30 класним керівником учнів, що займаються на "Комп'ютерних технологіях..." про обов'язковий похід в цирк. І про перенесення візиту п. Віру не попросиш, бо вона уже в дорозі. Ось тут таки проявилась наша спільнота - учні прийшли на заняття!!! Діти не кремпувалися, безпосередньо поводилися і спілкувалися із п. Вірою. Учні працювали так, як на попередніх заняттях. Я була пройнята гордістю за те, що мої діти мене не підвели, що вони мене підтримали. Це дійсно був Успіх, саме той успіх, якого очікує будь-який фасилітатор.
Завдяки програмі я мала можливість дистанційно опанувати курс Веб 2.0, що спонукало створити статтю у Вікіпедії «Парк замків та оборонних споруд давньої України». Я вважаю, що це ще один мій крок по сходинках до успіху. Адже, успіх – це коли ти робиш те, що тобі подобається і від того ще отримуєш задоволення. Саме програма Intel«Шлях до успіху» дає можливість дістатись по сходинках до успіху, долаючи спільно усі негаразди та добитись перемог. І я а ні трішки не сумніваюсь і не шкодую у правильності проходження вересневого тренінгу у Львові.
Немає коментарів:
Дописати коментар