У кожного своя історія

Це робота посіла ІІІ місце в Конкурсі історій успіху - 2011!

Дмитренко Віра Ярославівна

Стрийська ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 м. Стрий, Львівська обл.

Настав день, коли мені стало не цікаво керувати школою. Я написала заяву про перевід на посаду вчителя своєї ж школи. Мене не просили залишитися. Свої рішення я приймаю виважено. За школу я не хвилювалася. За рейтингом методичної роботи ми були першими в місті.
        
Так в моєму житті з’явилася робота в «АЙОРН», в програмах Інтел «Навчання для майбутнього» та «Шлях до успіху». Я хотіла нового і мене не лякало, що треба вивчити комп’ютер. Я знала, що вся робота починається з віконечка «пуск». Мені було важко. Ще важче стало, коли почала працювати з дітьми. Треба було стати фасилітатором і доброзичливим критиком. Здавалося – це не для мене! Найскладніше було – мовчати і тримати себе в рамках дозволених десяти відсотків для говоріння. Думала – не витримаю. Діти склали правила і порушували їх. Ненавиділи партнерів, не розуміли, що таке спільнота. Не вміли планувати і працювати з підручником. Я боялася комп’ютера, а їх цікавила лише робота на ньому. Повна несумісність інтересів. Шкільна техніка постійно підводила. Партнерка штовхнула партнера – два зламані ребра. Назрівав «провал впровадження». Інфаркту не сталося. І «провалу» також. Учень настільки був захоплений програмою, що з перев’язаними ребрами прийшов на заняття. Мене здивували і батьки, які не мали претензій …
          Партнери знову сиділи разом і навіть обрали спільну тему для проекту. Успіх? Так!
Якби я кинула працювати тоді…не було б трьох груп, з якими я працюю зараз. Знову важко! А ніхто і не казав, що буде легко. Зате я працюю з дітьми, а не ремонтую школу.